Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2014 року Справа № 910/16982/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Губенко Н.М.,

суддів: Барицької Т.Л.,

Картере В.І. (доповідач)

за участю представників:

ТОВ "СК "Антстрой" - Кочерги В.О., Сапегіна В.В.,

ПАТ "БМ Банк" - Порало Т.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "БМ Банк"

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.11.2014

та на рішення господарського суду міста Києва від 09.09.2014

у справі № 910/16982/13

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СК "Антстрой"

до Публічного акціонерного товариства "БМ Банк"

про стягнення 28 713,44 грн.

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю "СК "Антстрой" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "БМ Банк" про стягнення з відповідача (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) 24 930,27 грн. основного боргу, 1 460,82 грн. інфляційних, 713,46 грн. 3% річних, 1 608,89 грн. пені, 4 588,00 грн. витрат на правову допомогу.

Рішенням господарського суду міста Києва від 09.09.2014 (суддя Ващенко Т.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.11.2014 (колегія суддів у складі: суддя Смірнова Л.Г. - головуючий, судді Чорна Л.В., Кропивна Л.В.), позов задоволено частково. Стягнуто з ПАТ "БМ Банк" на користь ТОВ "СК "Антстрой" 23 979,00 грн. гарантійного платежу, 713,46 грн. 3% річних, 1 460,82 збитків від інфляції, 1 652,52 грн. витрат по сплаті судового збору та судові витрати на оплату послуг адвоката у розмірі 4 588,00 грн. В іншій частині в позові відмовлено.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення господарського суду першої інстанції від 09.09.2014, постанову апеляційного суду від 05.11.2014 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю. В обґрунтування касаційної скарги скаржник стверджує, що судами при прийнятті оскаржуваних рішень порушено вимоги ст. 43 ГПК України, ст. 526 ЦК України.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить рішення господарського суду першої інстанції та постанову апеляційного суду залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами норм процесуального та матеріального права, Вищий господарський суд України вважає касаційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного:

Спір у справі виник у зв'язку з неповерненням відповідачем позивачу гарантійного платежу, який був забезпеченням виконання позивачем зобов'язань за протоколом про наміри від 23.12.2011 перед банком в частині придбання заставленого майна.

Частково задовольняючи позовні вимоги, господарський суд першої інстанції, з висновками якого погодився і господарський суд апеляційної інстанції, виходив з того, що у зв'язку з виконанням позивачем своїх зобов'язань за протоколом про наміри від 23.12.2011, а саме купівлі заставленого майна на аукціоні та оплати вказаного майна, необхідність використання гарантійного платежу за своїм цільовим призначенням перестало бути необхідним, а тому гарантійний платіж в розмірі 3000,00 доларів США (гривневий еквівалент якого становить 23 979,00 грн. за офіційним курсом НБУ 1 долар США = 7,9930 грн. станом на день виконання зобов'язання) підлягає поверненню відповідачем позивачу. У зв'язку з задоволенням вказаної частини основного боргу, господарські суди дійшли висновку і щодо задоволення позову в частині стягнення з відповідача 713,46 грн. 3% річних та 1460,82 грн. інфляційних. Відмовляючи у задоволенні пені, як суд першої так і апеляційної інстанцій зазначили про те, що позивач не вправі нараховувати непередбачену договором санкцію у вигляді пені та вимагати її стягнення у судовому порядку, оскільки протокол про наміри не містить положень щодо забезпечення виконання зобов'язання у вигляді пені та відповідно її розміру.

Однак вказані висновки господарських судів попередніх інстанцій Вищий господарський суд України вважає передчасними з огляду на наступне.

Як вбачається зі змісту оскаржуваних судових рішень, господарські суди з посиланням на вимоги ч. 4 ст. 635 ЦК України та ч. 6 ст. 182 ГК України, дійшли висновку про те, що протокол про наміри від 23.12.2011, підписаний сторонами, не містить волевиявлення сторін щодо надання йому сили попереднього договору.

Частиною 4 ст. 635 ЦК України передбачено, що договір про наміри (протокол про наміри тощо), якщо в ньому немає волевиявлення сторін щодо надання йому сили попереднього договору, не вважається попереднім договором.

Згідно з ч. 6 статті 182 ГК України, угода сторін про наміри (протокол про наміри тощо) не визнається попереднім договором і не породжує юридичних наслідків.

Згідно з ст.ст. 47, 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, а судове рішення по справі приймає за результатами обговорення усіх обставин справи.

В даному випадку судові рішення господарських судів обґрунтовані суперечливими висновками щодо правових наслідків підписання сторонами протоколу про наміри від 23.11.2011.

Зокрема, господарські суди попередніх інстанцій суди дійшли висновку про часткове задоволення позову та стягнення суми гарантійного внеску саме на підставі умов викладених в протоколі про наміри від 23.11.2011, в той же час господарські суди послалися на наведені вище приписи законодавства на підставі яких угода сторін про наміри не породжує юридичних наслідків, що виключає застосування до спірних правовідносин правових норм, які регулюють договірні правовідносини.

Водночас, зазначивши у судових рішеннях про відсутність правових наслідків в результаті підписання сторонами протоколу про наміри від 23.11.2011, господарські суди попередніх інстанцій не встановили наявність або відсутність правових наслідків за фактом передачі позивачем відповідачу 3000,00 доларів США.

Враховуючи, що висновки судів про наявність у відповідача заборгованості за підписаним сторонами протоколом про наміри від 23.11.2011 зроблені без врахування всіх обставин справи, висновки щодо решти заявлених позовних вимог також є необґрунтованими, оскільки ці вимоги є похідними від вимог по стягненню суми основної заборгованості.

Порушення судами першої або апеляційної інстанції норм процесуального права, якщо воно унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного розгляду справи, є підставою для скасування судових рішень з передачею справи на новий розгляд до відповідного суду (п. 3 ч. 1 ст. 1119 ГПК України), оскільки касаційна інстанція в силу ч. 2 ст. 1117 ГПК України не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Зважаючи на викладене, Вищий господарський суд України, враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню як такі, що винесені без дослідження всіх обставин справи, які мають істотне значення для правильного розгляду спору по суті, з направленням справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, дати їм належну юридичну оцінку, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами чинного законодавства, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, з ухваленням законного й обґрунтованого судового рішення.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "БМ Банк" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.11.2014

та рішення господарського суду міста Києва від 09.09.2014 у справі № 910/16982/13 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя:Н. Губенко Судді: Т. Барицька В. Картере